Туди, де світло

На фотографії зображено частину робочого приміщення зруйнованого млина, якому понад сто років. На старих жорнах, що лежать на підлозі, можна побачити групи цифр, що читаються як 1907 і як 2067 роки. Через дверний отвір зі сходами у приміщення потрапляє світло з вулиці, де ми бачимо весняну природу – зелену галявину і дерева з молодим листям. Біля сходів лежить щось схоже на старий, вже ветхий одяг.

Цей візуальний образ символізує кругообіг часу, долю, яка проводить людину через усі випробування, щоб вона знайшла свою істину – «Я», оновилася та народилася заново, стала ближчою до чистого й піднесеного.

Також, на прикладі цієї композиції, ми добре бачимо алегорію, де Млин перемелює мільйони окремих зерен, звільняючи їх від лушпиння, перетворює їх на борошно майбутнього хліба. І він уособлює образ важливого метафізичного закону: з «величезного й нечистого Єдиного гряде надчисте та витончене Єдине» – суть вічного руху світу (німецький алхімік, послідовник Парацельса Генріх Кунрат). Або його зазначає Халіль Джебран у своєму творі «Пророк. Про кохання»:

Вона обмолочує вас, щоб оголити,
Вона просіює вас, щоб звільнити від лушпиння,
Вона розмелює вас до білизни...

© VarrIng, 2024